#БІБЛІОТЕКА Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва

Серед усіх боїв українських збройних формувань в час революції 1917-1921 років битва під Крутами має особливе значення. Тепер, коли Україна відзначає столітній ювілей події, яку часто порівнюють із подвигом трьохсот спартанців, настав слушний час розповісти про героїв Крут нинішній молоді. Заради цього Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва організувала старшокласникам гімназії НПУ ім. М. Драгоманова лекцію “Крути. Бій за майбутнє України”. На зустріч із гімназистами була запрошена Олена Василівна Спицька, науковий співробітник ­Музею Української революції 1917—1921 років. Фото "Українського тижня"   Спочатку вона дала коротку характеристику історичного контексту Першої світової війни в Східній Європі та подіям першого року змагань за українську державність, які передували подіям під Крутами. Це, зокрема, створення Центральної Ради, Третій та Четвертий Універсали, що прогосили про створення Української Народної Республіки та її незалежність.

Катерина Калитко - ім’я в українській літературі не нове.  На початку 2000-х стартувала як авторка кількох поетичних збірок, потім у 2007 році написала першу прозову книжку "М.істерія". Пройшло ще десять років, і прозова творчість Катерини Калитки здобула визнання - її книжка "Земля загублених, або Маленькі страшні казки" стала Книжкою року Бі-Бі-Сі. Дев’ять оповідань, з яких вона складається, так чи інакше стосуються теми війни та міжвоєнного часу. Війна десь упізнавана й конкретна, як війна на українському Донбасі в оповіданні "Мартин", десь умовна, як у творах фентезі, стилізованого під середньовіччя. Є у книжці й світ поза війною, проте ніхто - навіть герої оповідань, де є лишень далекі відлуння воєнного часу - не вірить, що та війна одного разу раптово не повернеться або принаймні не нагадає про себе. Розказані історії побудовані на протиставленні, точніше, взаємному відзеркаленні "звичайної" та "воєнної" логіки: те, що необх

Українська рок- та поп-музика - один з найбільших культурних здобутків доби Незалежності. Якщо боротьба за справді масову літературу, за касовий успіх кінопрокату, за театр ще триває, то українські музиканти вже можуть похвалитися незаперечними здобутками. На думку спадають перш за все Святослав Вакарчук та  "Океан Ельзи", який такого далекого, і не тільки в часі, 27 вересня 2011 року просто-таки "порвав" Кремлівський палац з’їздів у Москві . Ще, звісно, варто згадати обидві українські перемоги на Євробаченні - Руслани в 2004-му та Джамали в 2016-му . Поп- та рок-музиканти в Україні нині скаржаться на багато що - на брак ефірного часу на провідних теле- та радіоканалах, на малі заробітки та халтурний звук на переважній більшості концертів, на піратство тощо. Однак ніхто вже не скаже, що масова музика у нас занепадає, що зникають жанри, скорочується число виступів та записів. Щодо української музики у нас теж є своя книжкова машина часу, яка перенесе нас у 2006

Тема Української повстанської армії та людей, що воювали в ній - від командирів до рядових бійців і зв’язкових - давно просилася на сторінки масової літератури. Однак бандерівський екшн в Україні з’явився далеко не відразу після здобуття Незалежності. Історичні драми та детективи - дуже непростий жанр, і для літераторів 90-х та 2000-х він, здається, був іще не по зубах. Прорив стався лише в цьому десятилітті. Одним з перших "проривних" творів став роман Андрія Кокотюхи "Червоний", виданий 2012 року. А минулого 2017 року в широкий прокат вийшла однойменна екранізація, знята за мотивами роману. Використано зображення з сайту Вікіпедії Сюжет роману і фільму дещо відрізняються.  Книга складається з трьох відносно композиційно незалежних розділів, розказаних трьома різними оповідачами, та великої передмови нібито упорядника книги Кирила Рогозного. За основу фільму взято лише останній розділ, причому із суттєвою зміною кола головних і другорядних героїв. Словом, е

В Україні поки що не дуже відомий і популярний польський гумор. На першу згадку спадають лише "Зоряні щоденники Йона Тихого" та "Кіберіада" Станіслава Лема. Ще, можливо, відроджувана спільна українсько-польська спадщина львівських батярів. А між іншим гумор у сусідній країні не тільки має понад столітні традиції, але й велике розмаїття  жанрів і форматів. Це не тільки віршовані гуморески або скетчі та пародії а-ля "95 квартал", які зразу спадають на думку. В Україні ще поки майже немає жіночої гумористичної прози, яка у поляків міцно асоціюється з творчістю Катажини Грохолі. В українському перекладі вже доволі давно - десять років вийшов її хіт "Ніколи в житті". Іронічна історія покинутої чоловіком жінки, яка не опустила рук, а взялася починати нове життя та будувати дім в одному з варшавських передмість, долаючи побутові проблеми та встряваючи в різні пригоди, стає дедалі актуальнішою й для нашої країни. В Києві теж стає дедалі більше містян,

Фото: Оксамитка Блажевська Юрій Бедрик – поет, перекладач, головний редактор видавництва "Легенда" . Автор поетичних збірок "Жертовник", "Метафізика восени", "Свято небуття", "Цвіт геральдичний та інші поезії". Його вірші для дітей ввійшли до Хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах. Вважає, що поезія має неабиякий вплив на розвиток дитини, здатна виробити звичку нетривіально мислити, помічати малопомітне. Для пана Юрія зимові свята – особливий час, коли збирається вся велика родина. Вірить у силу слова, яке спроможне творити добро, дарувати радість і напувати мрії. Фото з архіву Юрія Бедрика        Це був вовк!       Одного разу в дитинстві я був дуже сердитий на своїх батьків, бо вони не показали мені вовка, який до нас у двір приходив. Ми тоді жили на Чернігівщині. Село з усіх боків оточував ліс. На подвір’ї стояли клітки з кролями... Була ніч. Ми із сестричкою вже спали, а тим

Фото: Анна Третяк       Галина Ткачук – письменниця, літературознавець, івент-менеджер БараБука . В икладає рідну мову, літературу та основи літературної творчості для молодших школярів альтернативної школи. Вигадує і записує історії відтоді, як себе пам’ятає. Зізналась, що заздрить (звичайно, по-доброму) сучасним дітям, до яких приходить Святий Миколай, а не Дід Мороз. У дитинстві разом із друзями вдавалась до різних експериментів, щоб підтвердити або спростувати існування Діда Мороза. Свого часу мала власне виробництво конфеті. Вірить у глибокий вимір Нового року, здатність людей самооновлюватися, ставати добрішими й робити цей світ більш дружнім і книгодрузячним.   Фото з архіву Галини Ткачук Найважливішим був Новий рік У 90-х роках основним був Новий рік. Різдво – нібито повторення Нового року, але з 12 стравами. Пізніше Різдво стало дуже важливим, багато традицій згадалися. Але у молодшому шкільному віці ми справді чекали дива саме на Новий рік, до нас в

Фото: Андрій Пальваль та Muhammad Mudassir Zia Андрій Пальваль – художник, технічний директор групи "Kailas-V" . Живе у Харкові. За освітою біолог. Одного дня вирішив обрати мистецтво і став муралістом. Відомий як творець стінописних портретів Михайла Грушевського, Павла Скоропадського, Тараса Шевченка, Юрія Гагаріна, видатних харків’ян, серії "Птахи", сюрреалістичного графіті "Дім у розрізі" та інших муралів не лише в Україні, а й за її межами. Ця зима стала для Андрія особливою, бо народився другий син. На його думку, саме родина створює святковий настрій і є найприємнішим дарунком у житті. А на творчість надихає любов – безмежна і неосяжна.   Фото: Андрій Пальваль та Muhammad Mudassir Zia Той, хто малює на стінах у грудні Була одна зимова пригода, хоча насправді їх було більше, але, крім цієї, якась інша не пригадується ( усміхається ). Тим, хто малює на стінах, на свіжому повітрі у грудні малювати не надто вдається – мороз і криг