#БІБЛІОТЕКА Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва

Інформація, історичні та сучасні технології її збирання, накопичення, зберігання та передавання - предмет професійного зацікавлення правильного бібліотекаря. А нам у Центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва дуже пощастило - неподалік від нас, у кампусі Національного університету "Київська політехніка" діє великий Політехнічний музей. Його колекція наочно показує, як у двадцятому столітті розвивалися такі новітні медія, як фотографія, кіно, радіо та звукозапис, телебачення, телефон, комп’ютери та інтернет.  Причому в приміщенні музею зібрані не тільки колекції різноманітних артефактів - наприклад, фото- та кінокамер, демонстраційних кіноапаратів різних типів, радіо- і телеприймачів. Музейники зібрали, наприклд, комплекс обладнання  телевізійної студії, робочі місця звукооператора та монтажника кінофільму. А ще гордість музею - зібрання перших електронно-обчислювальних машин, що розроблялися у нас, у Києві. У першого українського комп’ютера, що мав назву &q

Колись давно, коли наші бабусі, дідусі, прабабусі й прадідусі були ще маленькими дітьми, у них не було телебачення, яке б показувало улюблені анімаційні фільми. Але в них було радіо, за допомогою якого вони могли почути не тільки розповідь про персонажів дитячих книжок, але й почути їхні голоси, й навіть пісеньки, які вони наспівують, і музику, під яку танцюють. У багатьох зарубіжних країнах почали з'являтися цикли радіопередач-історій з продовженням, попередники телесеріалів. А шведський радіоведучий та письменник Єста Кнутсон одним з першим здогадався робити такі радіосеріали для дітей. Рівно 80 років тому, восени 1937 року в ефірі Шведського національного радіо вперше прозвучала історія про те, як милий, хоча й безхвостий котик Пелле знайшов собі нових господарів та друзів. І сам Пелле, і передачі про нього так полюбилися слухачам, що в цієї історії з'явилося продовження. На матеріалі цих радіорозповідей з'явилися не одна, а цілих 12 книжок про Пелле Безхвостого, на

24 жовтня Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва була в гостях у старшокласників гімназії НПУ ім. Михайла Драгоманова. Ми зустрічалися з молодою дослідницею історії Києва та Другої світової війни, кандидатом історичних наук Оксаною Овсіюк. Говорили про річницю визволення України від нацистських військ та про нову книгу пані Оксани “Життя після окупації: побут киян 1943-1945 роки”. Чи помічали Ви, що розповіді про долю Києва та киян у роки Другої світової війни є неповними? Ми добре знаємо про героїчну оборону української столиці влітку та на початку осені 1941 року, дещо менше, але також багато відомо про Бабин яр та інші трагічні сторінки нацистської окупації. Потім була кривава операція зі звільнення міста Червоною армією. Після цього війна покотилася на захід, і Київ немов на деякий час зникає зі сторінок історії.  Між тим в місті саме тоді розгортається непримітна драма. До міста, дуже вилюднілого за час окупації та війни, починають повертатися йо

Цієї суботи #HUB25A Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка для дітей брала участь у національному дитячому профорієнтаційному проекті “М­істо професій” .  Наші бібліотекарі серйозно підготувалися — взяли з собою добірку найяскравіших книжкових новинок, розмальовки та фарби, дитячі малюнки, що їх створили учні гуртків образотворчого мистецтва, гарний креативний настрій, і вирушили на вуличну локацію “Міста професій” - до столичного парку ім. Тараса Шевченка. Спілкування з нашими потенційними читачами й майбутніми колегами:) показало, що дітям цікаво гортати нові книжки, брати участь у майстер-класах та вікторинах.   Наша читальня прагнула показати, що у новому форматі #HUB25A — з численними мистецькими та освітніми активностями, ігровими завданнями, зустрічами з письменниками тощо — професія бібліотекаря зовсім не нудна. Навпаки — робота з книжками здатна відкривати практично необмежені інформаційні можливості, в усякому разі, наші співробітни

Вчора, 19 жовтня, наші юні живописці та графіки, а також їхня наставниця Юлія Шеменьова відкрили незвичайну виставку дитячого малюнку. Усі роботи, представлені на ній, відображають авторське сприймання творчої спадщини одного з найвідоміших художників - Казимира Малевича. Цього року відзначається 90 років від початку київського періоду його творчості. Картини, що їх написали для виставки гуртківці нашого #HUB25A, рішуче спростовують стереотип про те, що винайдений Казимиром Малевичем супрематизм - це зарозуміла штучка для дуже серйозних учених-мистецтвознавців. Залучення до композиції простих геометричних фігур та чистих яскравих кольорів, як з'ясувалося, не збіднює, а тільки збагачує дитяче художнє мислення. За допомогою цих простих елементів цілком можна намалювати улюблених тварин - котика, лиса, лева, кроля або слоника, або й поділитися з глядачами концептом архітектури майбутнього - різнобарвної та святкової, як ваза для квітів. Запрош

Іван Сірко - одна з найбільш легендарних постатей в українській історії козацької доби. Навіть назву Чортомлицької Запорізької Січі, що знаходилася неподалік сучасного однойменного містечка поблизу Нікополя, народна легенда пов’язує саме з Іваном Сірком. Вона розповідає, як він, вміючи влучно стріляти в темряві, зумів встрелити самого чорта, який випірнув з дніпрової води саме в тому місці.  Збирання й публікація численних народних оповідань про найвідомішого українського воїна-характерника триває вже не одне століття. Однак книжки, що вивела б Івана Сірка із збірників етнографічних та фольклорних записів й познайомила з ним дітей та підлітків, донедавна ще не було.  Сучасна письменниця Марія Морозенко написала про нього дилогію - "Іван Сірко великий характерник" (2010) та " Іван Сірко славетний кошовий" (2013). Сьогодні в #HUB25A у Центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва учні третього класу СШДС "Відродження" та четвертого к

..Тоді, сто одиннадцять років тому, від цього хлопчини всі були, як би тепер сказали, просто в шоці. Тюрма за ним, безумовно, плаче - були переконані усі навколо, навіть його батьки. А проте це був не підлий малий злодюжка, що весь час обманює та викручується. Він - це химерна суміш нахабства і благородства, його перескоки від одного до іншого завжди несподівані, вони завжди збивають усіх з пантелику. Він заради друга піде (і таки йде, а не тільки хвалиться) і під батьків ре мінь, і в крижану холодну воду, прийме незаслужені звинувачення і прикру ганьбу.  Ми, коли сьогодні читаємо книжку про нього, теж буваємо шоковані, але не ним. Зрештою, він - таки класний хлопчина, такі, як він, всього за якихось дванадцять років підуть відчайдушно боронити Україну під Крутами. Ні, шокує брак батьківської довіри щодо нього і брак (у них, у батьків) гідності у ставленні до себе. Отже, сьогодні ми згадуємо Федька, головного героя оповідання Володимира Винниченка "Федько-

Сьогодні у нас дитяча книжка, яка неначе бомба, підірвала моє звичне уявлення про поезію для дітей дошкільного віку. Виглядало це приблизно так: он он стадіон ось ось ходить хтось хто хто ходить то? ой! жах: це - БАБАХ! Якось тоді було зовсім незвично, щоб на сторінках дитячої книжки так бабахало. Але моя дочка, якій було тоді шість років, почала повторювати раз за разом - "А пам’ятаєш бабах"? І це було правильно, бо цей вірш так і називається - "Повто повто рювалка рювалка", і написала його поетка Олеся Мамчич! І таких віршиків у її книжці "А на нас упав ананас" (К.: Грані -Т, 2013. - 48с., ілюстрації Наді Каламєєць) не один і не два, а цілих тридцять! І щойно процитований "бабах" - не єдине, що може налякати в ній дорослих. Як Вам "б’ючка киця" з "зеленкою на пиці"? А ще така напасть -  каструлі з хворими кришками! Їй-бо, мені було б страшно мати такі на кухні... Та це ще п

Мистецька осінь у #HUB25A триває! Наші митці та їхня чарівна наставниця Юлія Шеменьова не злякалися осіннього холоду та сірих хмар на небі й вирушили на справжній пленер. Озброївшись етюдними альбомами та олівцями, ми взялися відтворювати на папері красу  жовтіючого та червоніючого листя та вигадливих архітектурних форм споруди головного корпусу Національного технічного університету "Київська політехніка".  Таке творче завдання виявилася доволі складним, але цікавим, крім того, воно спонукало митців пильніше придивитися до справжньої окраси Києва - парку на Політехніці.