ЮРІЙ БЕДРИК: "Сороки мали б святкувати Новий рік в Україні, а шпак – за кордоном"

Фото: Оксамитка Блажевська

Юрій Бедрик – поет, перекладач, головний редактор видавництва "Легенда". Автор поетичних збірок "Жертовник", "Метафізика восени", "Свято небуття", "Цвіт геральдичний та інші поезії". Його вірші для дітей ввійшли до Хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах. Вважає, що поезія має неабиякий вплив на розвиток дитини, здатна виробити звичку нетривіально мислити, помічати малопомітне. Для пана Юрія зимові свята – особливий час, коли збирається вся велика родина. Вірить у силу слова, яке спроможне творити добро, дарувати радість і напувати мрії.

Фото з архіву Юрія Бедрика

     

Це був вовк!

     Одного разу в дитинстві я був дуже сердитий на своїх батьків, бо вони не показали мені вовка, який до нас у двір приходив. Ми тоді жили на Чернігівщині. Село з усіх боків оточував ліс. На подвір’ї стояли клітки з кролями... Була ніч. Ми із сестричкою вже спали, а тим часом батьки виявилися свідками цікавої історії.

 

Фото з архіву Юрія Бедрика

     Подвір’я наше крім більшої хвіртки, яка вела на вулицю, мало ще одну – меншу – до городу. Власне, ота хвірточка й почала вночі трястися. Батьки від цього прокинулися: хтось її смикає. Вийшли на веранду, почали виглядати у вікно. Потім побачили, що на хвірточці якісь "руки" білі опинилися. А це була зима. Скрізь сніжок лежав чистий і гарний. У селі мешкала одна жінка, яка іноді дозволяла собі добряче випити. Спершу мама подумала, що це та жінка кудись не туди пішла, бідолашна. Може, її треба провести. Хотіла відчинити, вийти назустріч.

     Але перш ніж мама встигла вийти з веранди на подвір’я, вслід за цими білими "руками" вистрибнула решта організму. Такого кошлатого, чотирилапого. Це був вовк! І почав він подвір’ям ходити. Якоїсь агресії великої не виявляв. Зрештою, люди були по інший бік скла, тож звір не бачив, що за ним спостерігають. Підійшов до кожної клітки з кролями, подряпав трохи решітки. Перевірив: може, йому вдасться якогось кроля вполювати в таких умовах. Потім, натоптавши, наслідивши по двору, як заскочив, так перемайнув і назад, та й знову побіг собі до лісу.

     Звичайно, коли я вранці прокинувся й довідався, що мені не вдалося побачити вовка, коли він був тут, просто поруч, я почувався страшенно розчарованим. Щоправда, деякі його сліди, хоч снігу нового й намело, ще можна було розгледіти...

Фото з архіву Юрія Бедрика

Шпак зі скайпом

     Коли читаю поезії перед дитячою аудиторією, мене періодично запитують: "А пам’ятаєте перший вірш, який ви написали? Про що він був? І скільки вам було тоді років?" Звісно, що пам’ятаю. Ба навіть розказую його:

                        З Новим роком! З Новим роком!
                        В барабани б’ють сороки,
                        А шпак ось так
                        Витанцьовує гопак!

     Ото він і весь. Років мені було тоді шість. Ішов 1974-й. Текстик зберігся у блокноті виведений моєю рукою, а дату завбачливо додала мама.

 

Фото з архіву Юрія Бедрика

   
     І ось тепер задумуюсь: а як же з літанням у вирій? Щось тут явно не клеїться: сороки мали б святкувати Новий рік в Україні, а шпак – за кордоном.
     Чи, може, це не тільки перший мій вірш, а ще й перша згадка про скайп? (усміхається)

Фото з архіву Юрія Бедрика

#колимисправжні

проект про нас

Автор - Катерина Зайцева