#БІБЛІОТЕКА Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва

  Коли мама навчала Лесю чистити зуби, вона й гадки не мала, що це її захопить  аж настільки. Мала одразу зрозуміла величезну перевагу зубастих перед беззубими, а запалу й цікавості їй вистачило, щоб не тільки заглянути до татового стаканчика із бритвою та бабусиного стаканчика із зубним протезом, але й на те, щоб досліджувати зубасті пащі крокодила й акули! Леся дуже енергійно шукала, кого б навчити цієї чудової науки - вміння чистити зуби, та де! Всі дорослі як один і без неї вміють чистити зуби, а звірі якось примудряються обходитися без зубних щіток... Леся вже майже починала сумувати й рюмсати, коли у неї несподівано з'явилася нова учениця. Про те, ким вона була, а також про магічне число чотири ми спільно читали на дев'ятому епізоді "Казкових сніданків" у книжці Таїс Золотковської "Чотири зуби". Вміння чистити зуби попри те, що зовсім ніби нехитре, виявилося дуже веселим і позитивним. Гляньте лишень, які чудові гігантські зубні щітки ми зробили з кол...

Коли тридцять років тому, 19 листопада 1989 року в Києві відбулося перепоховання загиблих політв'язнів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, про них в Україні мало хто знав. Й нині, хоча ім'я Василя Стуса увіковічено у назвах вулиць багатьох українських міст і сіл, у назві Донецького університету, вимушено переміщеного до Вінниці через російську окупацію, про нього знято кілька документальних та повнометражний ігровий фільм "Заборонений", знання української громади про нього залишається переважно поверховим. Так, писав вірші, так, був дисидентом і радянським політв'язнем, прожив страдницьке життя й загинув мученицькою смертю в таборі - цим все й вичерпується. Про це сказав, починаючи зустріч із одинадцятикласниками Київського ліцею №42, син поета Дмитро Стус. Щоб змінити такий стан речей, пан Дмитро пише й упорядковує книжки про свого батька. Він познайомив нашу аудиторію з найновішою із них - перевиданням "Листів до сина". Листи Василя Стуса,...

Коли ми - бібліотекарі, вчителі та одинадцятикласники школи №8 - 26 вересня починали зустріч з істориком, співробітником Українського центру вивчення історії Голокосту Михайлом Тяглим, ми зовсім не сподівалися усвідомити, що наші знання та уявлення про нацистський терор у Бабиному Яру та його жертв виявляться настільки викривленими та фрагментарними. Навіть у топографічному вимірі - не випадково перший продемонстрований на зустрічі кадр містив карту київського Сирця та Куренівки. Територія, де нацисти проводили ліквідацію усіх "непотрібних" з погляду їхньої людиноненависницької ідеології, була набагато більшою, ніж меморіал поблизу станції метро Дорогожичі. Та й виглядала вона зовсім не як теперішній парк відпочинку. З фотодокументів на наступних слайдах ми бачимо яр зі стрімкими урвищами, позбавленими не тільки дерев, а й навіть трави. Місце похмуре навіть на кольорових знімках у сонячну погоду, зроблених одним із німецьких солдат. Історик Михайло Тяглий починає лекцію. ...

Всі люди люблять дивитися комедії з самого малечку. Дітям дуже подобається сміятися з якогось персонажа анімаційного фільму та його вибриків, наприклад, з викрутасів Тома, які той демонструє, потрапляючи в халепи, коли женеться за Джеррі. Це найпростіший прийом з комедійного арсеналу, що зветься буфонадою. Втім, гумористична театральна вистава найчастіше влаштована по-іншому. Лялькарі бібліотечного театру "Казкарик", показуючи 27 вересня виставу "Як Бобик загубився", легко й весело знайомили дітей та дорослих з жанром комедійного фарсу. Дорослі часто вживають слово "фарс" поза театральним контекстом (найчастіше воно чомусь стосується політиків :)), не надто задумуючись над тим, що воно означає. А насправді фарс - це коли ми сміємося з того, як хтось намагається грати невластиву  або недоречну для себе роль. От і в нашій виставі Заєць, побачивши розгубленого (і загубленого) цуценя Бобика, не проминає нагоди справити на нього враження, видаючи себе ...

#БІБЛІОТЕКА за сприяння Посольства Швейцарії в Україні весь наступний місяць буде знайомити киян із "Мовчазними книжками" - європейським видавничим і виставковим проектом, спрямованим на подолання мовних і культурних бар'єрів. 52 книжки, люб'язно надані швейцарською стороною, не містять у собі жодного тексту, крім власне самих назв на обкладинках. Але відсутність друкованих рядків не означає відсутності розповіді, і вона є в кожній з них - десь спокійна і споглядальна, десь дотепна і захоплююча.  17 вересня виставку "Мовчазні книжки/Silent Books" було офіційно відкрито в просторі Мистецтво/Art. З цієї нагоди #БІБЛІОТЕКА приймала поважних гостей - заступника Глави Місії Посольства Швейцарії в Україні Сімона Піду, керівницю культурних проектів Посольства Швейцарії в Україні Оксану Корніцьку​, президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, директорку Департаменту культури Київської міської державної адміністрації ...