Коли ми - бібліотекарі, вчителі та одинадцятикласники школи №8 - 26 вересня починали зустріч з істориком, співробітником Українського центру вивчення історії Голокосту Михайлом Тяглим, ми зовсім не сподівалися усвідомити, що наші знання та уявлення про нацистський терор у Бабиному Яру та його жертв виявляться настільки викривленими та фрагментарними. Навіть у топографічному вимірі - не випадково перший продемонстрований на зустрічі кадр містив карту київського Сирця та Куренівки. Територія, де нацисти проводили ліквідацію усіх "непотрібних" з погляду їхньої людиноненависницької ідеології, була набагато більшою, ніж меморіал поблизу станції метро Дорогожичі. Та й виглядала вона зовсім не як теперішній парк відпочинку. З фотодокументів на наступних слайдах ми бачимо яр зі стрімкими урвищами, позбавленими не тільки дерев, а й навіть трави. Місце похмуре навіть на кольорових знімках у сонячну погоду, зроблених одним із німецьких солдат.
 |
| Історик Михайло Тяглий починає лекцію. Також у кадрі виставка книжок з фондів #БІБЛІОТЕКА, присвячених пам’яті про події Бабиного Яру |
 |
| Модераторка Катерина Зайцева відкриває зустріч. За нею слайд з картою Дороги смерті 29 вересня 1941 року |
Бабин Яр - одне з найбільших місць нацистських страт у Східній Європі. Терор проти євреїв та інших "небажаних" груп після окупації був неминучим, однак у нього міг бути інший сценарій. Чому в Києві початок розстрілів у Бабиному Яру був таким стрімким та масовим? Багато сучасних дослідників, і в тому числі Михайло Тяглий, говорять про трагічний збіг обставин, серед яких найголовнішою кривава відповідь на вибухи на Хрещатику та інших центральних вулицях Києва 24 вересня, за п’ять днів до першого масового рострілу.
Страти в Бабиному Яру - нечуваний за жостокістю воєнний злочин, і нацисти це чудово усвідомлювали. В останній рік окупації Києва вони намагалися приховати його, використовуючи рабську працю військовополонених Сирецького табору, аби викопувати й спалювати тіла з масових поховань. Після повернення в місто радянської влади мине зовсім небагато часу, й непримиренні іделогічні супротивники нацизму - компартійні функціонери - так само затиратимуть пам’ять про розстріли в Бабиному Яру. За офіційною версією, жертвами терору були не євреї, роми, люди з фізичними обмеженнями й тим більше не ОУНівці-мельниківці. Жертвами могли бути лише абстрактні "мирні радянські громадяни" та військовополонені, а монополія на організацію будь-яких меморіальних заходів належала Шевченківському райкомові КПУ. Із замовчуванням правди про Бабин Яр також пов’язана невдала спроба замити глиною місця страт та поховань, що призвела до Куренівської трагедії 13 березня 1961 року. Саме цю радянську концепцію пам’яті втілює монумент 1976 року, що знаходиться на розі вулиць Олени Теліги та Дорогожицької.
 |
| Основна ідея радянського пам’ятника в Бабиному Яру - показати боротьбу радянських людей (в цій скульптурній композиції вони не просто люди, а справжні велетні). Наскільки це узгоджується з тим, що насправді відбувалося в Бабиному Яру - дуже дискусійне питання |
 |
| На цьому фото добре видно, як зловісні голі схили Бабиного Яру в радянський час прагнули перетворити на парк відпочинку. Це місце чомусь більше нагадує не меморіал, а поле для гольфу... |
 |
| На пам’ятній дошці меморіалу перше впадає в око кількість страчених. Сто тисяч - це справді дуже багато. Але ким були ці люди й чому ми маємо пам’ятати про них? Меморіал 1976 року не дає відповіді... |
Тепер, у часи Незалежності, знято усі обмеження, й усі постраждалі від нацистського терору суспільні групи нарешті змогли поставити в Бабиному Яру свої пам’ятники. Однак виникає проблема фрагментарності та навіть конфліктності історичної пам’яті, оскільки досі немає спільного для всіх меморіалу та поминальної дати. Щоб пам’ять про Бабин Яр нарешті стала цілісною, до комеморації (науковий термін, що означає комплекс заходів заради збереження історичної пам’яті про щось або когось) має активніше долучатися держава.
У розстрілів у Бабиному Яру є не тільки історико-культурний, але глибоко особистий вимір. Щоб учасники зустрічі мали змогу доторкнутися до нього, учениця київської школи № 8 Неллі Чорба прочитала поезії із збірки Маріанни Кияновської "Бабин Яр. Голоси". Обрані нею тексти наочно являють деформацію людяності під дією жахів нацистського терору та намагання ліричної героїні протистояти їм.
Загальна тема історико-літературної зустрічі звучала так: "Чому нас вчить Бабин Яр?" Очевидно, що на це питання нема загальної відповіді, більше того, заглиблення в тему ставить більше й більше нових запитань. Однак є уроки, які цілком чіткі та однозначні - вони стосуються захисту людяності й Батьківщини, відповідальності й найголовніших життєвих цінностей...
Євген ПОВЄТКІН, #БІБЛІОТЕКА
Коментарі
Дописати коментар