Поезія, що проросла в історію. Пішов у вічність поет Іван Драч

У двадцятому столітті Україна пройшла гігантський історичний шлях. Із здобуттям Незалежності нарешті довершилося цілісне бачення нашого майбутнього, альтернативні версії якого - у складі Росії або СРСР - назавжди пішли в минуле. Дві світові війни, дві Українські революції, три проголошення державної самостійності України, три Голодомори та Чорнобиль - історичний досвід, який зробив незворотним наше прагнення Незалежності.

З одним з учасників "Революції на граніті" 1990 року

Але переконання в необхідності й безальтернативності українського мегапроекту ХХ - ХХІ століть не засвоюється з молоком матері і не вдихається із запахом  легендарного євшан-зілля. Потрібно, щоб хтось осмислював давні й недавні події, бачив їх своїм духовним зором і ділився побаченим з усім світом. Так, як робив це у своїй поезії Іван Драч.

Сьогодні Іван Федорович пішов у вічність. Тепер, коли тільки подивитися на його фотопортрети, від шістдесятницької молодості аж до сучасності, видно, якою незвичайною людиною він був. Як тоді у час боротьби із "ворожими впливами Заходу" і "стилягами" він не боявся носити довге волосся, так і не боявся у своїх перших баладах карколомних, особливо для радянського офіціозу, образів та метафор. Сонце, що їде в червоній сорочці на велосипеді, обминаючи хмари або оцинковане відро, наповнене як не вишнями-грушами, то небом, метаморфози Скромності з однойменної балади - все це нині більше асоціюється із рок-сценою або принаймні бардівськими піснями під гітару, аніж із поезією, затвердженою худрадою, ЦК ЛКСМУ та КПУ. На багатьох фото 70-80-х років Іван Федорович й справді  виглядає як рок-музикант, який тільки заради чергової компартійної наради прийому в британської королеви погодився одягти костюм із краваткою:)

Іван Драч виступає на мітингу з нагоди відкриття пам’ятника Лесі Українці в Новограді-Волинському (1987)

Іван Драч не тільки думав про історичні події і писав про них вірші та поеми, він сам був учасником Історії. І це не тільки створення Народного Руху та його перший установчий з’їзд, безумовно, найзоряніший час Івана Драча-політика. Автор цих рядків хоче пригадати святкування 500-ліття запорізького козацтва на Дніпропетровщині та Запоріжжі в серпні 1990-го року. Масова хода центральним проспектом Запоріжжя із синьо-жовтими прапорами (а ще ж був СРСР) - це було мені. тодішньому тінейжеру, просто дуже-дуже кул. І на згадку про це - автограф Івана Федоровича на карті України (книжки з віршами в мене тоді ще не було).

Іван Драч на 500-літті українського козацтва. Фото Вікіпедії

Тепер відчуваю, що для молодого Драча, що повернувся з армії та вступив на українську філологію до університету, українська поезія в його власній модерній візії теж була дуже кул. Цей драйв вів його і по життю, і по творчості. Вже в свої двадцять шість у поезії "Смерть Шевченка" він багато чого зрозумів про Тараса Шевченка, Україну, українців та світ, і це не інакше, як драйвовий прорив:)

З Іваном Миколайчуком

Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Леоніда Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний

Багато хто з тих, з ким починав Іван Драч, з ким творив і з ким сперечався, вже в кращому світі. Там Павло Загребельний, Борис Олійник, Василь Стус, Микола Віграновський, Григір Тютюнник, Михайлина Коцюбинська, Іван Миколайчук. А нам, живим, лишається тільки перечитувати його балади, вірші, статті та поеми...

Євген Повєткін, ЦБ ім. Тараса Шевченка