АННА ТРЕТЯК: "Намагалися "вполювати" Діда Мороза, заскочити його в той момент, коли він кластиме під ялинку подарунки"

Фото з архіву Анни Третяк

Анна Третяк – літературознавець, дослідниця дитячої літератури, головна редакторка БараБука – інформаційного ресурсу про видання для дітей та юнацтва. Читач із ліхтариком під ковдрою – це також про неї, але маленьку. Нині, як і в дитинстві, для Анни зимові свята – очікування дива. З появою доньки у родині почали з’являтися й нові новорічні традиції. Анна зізналась, що спогади  про зимові свята її дитинства, досі наповнюють серце теплом і викликають усмішку.

Фото Івана Любиша-Кірдея

Зимовий вечір і грамплатівки

Мій спогад пов’язаний з літературою, народними казками. Дитинство минало за радянських часів. Відповідно, все – дефіцит… Щось дістати було доволі складно, але коли така можливість з’являлась, батьки намагалися це "щось" придбати. Наприклад, грамплатівки. Одного зимового вечора приходить з роботи батько й каже: "Дівчата, дивіться, що я приніс!". То була грамплатівка з українськими народними казками. За деякий час повертається додому мама і каже: "Дівчата! Дивіться!" А в неї така сама платівка! (усміхається). Батьки вечорами перед сном вмикали нам послухати казки, а іноді й самі щось розповідали. Для мене ця історія, мабуть, про цінності цієї родини, якими вони були і досі є, про казки для дітей перед новим роком. 

Фото з архіву Анни Третяк

Всі зимові свята для мене – очікування дива

Пригадую, як ми з сестрою ввечері 18 грудня лягали спати. Спочатку просто чекали подарунків. Згодом виросли й зрозуміли, що тут щось не те. Одного разу простежили як подарунки з’являються і потім вирішили, що ми також можемо робити дарунки! Чекали, коли батьки заснуть, прокрадалися в кімнату і намагалися щось підкласти під подушку.

Фото Івана Любиша-Кірдея

Як працює Дід Мороз

Коли ми з сестрою стали достатньо дорослими, щоб вже не спати до дванадцятої у новорічну ніч, ми все намагалися "вполювати" Діда Мороза, заскочити його в той момент, коли він кластиме під ялинку подарунки. І от – північ! Ми не відводимо поглядів від ялинки, але нічого не відбувається. І тут тато чи мама кажуть: "А що це за папір на гілках?" Розгортаємо, а там – план нашої квартири, і показано, де шукати! Прибігаємо в ту кімнату, там підказка, за нею друга, третя. Хвилин п’ять ми бігали – кухня, ванна, знову кімната, аж доки остання підказка не привела нас знову до ялинки, де й чекали подарунки. Так ми і не застали Діда Мороза (усміхається). До речі, що тоді подарували, я вже не пригадую, але цю розвагу назавжди запам’ятаю.

Фото Івана Любиша-Кірдея

Книжка – подарунок?

У дитинстві я читала надзвичайно багато, тому не дивно, що в мене дуже швидко сів зір. Батьки ганяли мене від книжок як могли. Я читала вночі! Спала на книжках. Ми з сестрою в одній кімнаті жили, відповідно, не було можливості сидіти всю ніч із ввімкненим світлом і читати, тому я читала з ліхтариком під ковдрою. Класика жанру! Не могла заснути, доки не дочитаю. Мене завжди приваблювали книжки про тварин. Цікаві автори Сетон Томпсон, Джеральд Даррелл. Тепер, коли в мене є власна дитина і я опинилась по інший край цієї схеми, виникло питання про книжку як подарунок. Чи діти зараз сприймають це як дарунок? Наскільки адекватно дарувати дитині книжку? Спілкувалася на цю тему з багатьма людьми і от моя прекрасна колега Галина Ткачук сказала: "Аню, відходь від цього! Книжка не повинна бути подарунком. Книжка – буденна річ, яка в житті щодня, вона не має бути святом. Це те, що завжди з тобою, як ручка, як зошит. Ми ж не будемо дарувати їх і казати, що це класно!" Я зрозуміла, що це має сенс. Моя дитина так само живе на книжках і спить, як свого часу я. Вона лише починає сама читати, тому серія "Читальня" видавництва "Ранок" саме для неї. Цікаво спостерігати, як вона складає до купи слова. Мої колеги працюють на нашу родину (сміється).

Фото з архіву Анни Третяк

Традиційне фото

До речі, з появою дитини у мене з’явилася ще одна новорічна традиція. Щороку в перших числах січня ми з донечкою фотографуємося біля ялинки. Традиція постала з випадкового знімка: тоді Єві було три місяці, і першого січня я показувала їй вогники на ялинці, а сестра нас сфотографувала. З того часу намагаємося щороку повторювати це фото, лише раз пропустили.

Фото з архіву Анни Третяк

Даруйте колядки

Ми зазвичай їздимо на Різдво на Західну Україну, бо мій батько звідти родом. Звісно, колядуємо в себе в родині. Для нас це звична справа. Коли кілька років тому переїхали в село під Києвом, вирішили, чому б нам не поколядувати по найближчих сусідах?! Обійшли три хати, в двох було зачинено, а в останній знайшли всіх тих сусідів, вони зійшлися разом. Ми їм заколядували, почастували варенням, вони були дуже здивовані. Наступного дня прийшли до нас із пакуночком-подарунком (усміхається). А юним колядникам, які практикують цей "бізнес", хочу передати прохання: повторюйте колядки, вивчайте нові, дізнавайтеся різницю між колядками і щедрівками, ну і приходьте колядувати!

Фото з архіву Анни Третяк

#колимисправжні

проект про нас

Автор – Катерина Зайцева