ОЛЬГА КУПРІЯН: "Я застала той час, коли ходити з друзями колядувати було дуже весело"

Фото з архіву Ольги Купріян

Ольга Купріян – оглядачка дитячої літератури, письменниця, редакторка БараБуки. Живе і працює в Києві. Авторка повісті для підлітків "Солоні поцілунки". Бути письменницею мріяла з першого класу. Запевняє, що завше готова перерахувати з десяток книжок, які перевернули її світ. Любить купувати й дарувати книжки, особливо дитячі. Почувається щасливою, що виросла в селі. Адже це місце досі дає їй відчуття безмежної свободи й простору. Цінує своє дитинство за те, що воно було з купою снігу, завжди казковою ялинкою і веселою великою компанією друзів-колядників.

Команда БараБуки
Фото: Рейтинг Критика

Моє засніжене дитинство

Я народилася й виросла в селі на Київщині. Дитинство моє було з купою снігу! Дуже важливо, щоб у дитинстві білий сніг, ота його білість була незаймана… Щоб можна було вийти у своїх чобітках, одягнути куртку, вхопити санчата і вповні насолоджуватися катанням з гірок, лижами! Ліпленням сніговиків! І можна не хвилюватися, що їх одразу хтось зруйнує. Наприклад, зі своєю дитиною у великому місті я вже не зроблю такого сніговика, як у дитинстві, бо хтось прийде і його зруйнує! Хоча у столиці натомість є безліч варіантів різдвяного дозвілля.

Фото з архіву Ольги Купріян

Свято, яке ми робили самі

Коли я була маленька, свято ми робили самі. Дуже яскраві миті в пам’яті – засівання, колядування, щедрування. Звісно, це не було вповні втілено, як на Західній Україні. Але я застала той час, коли ходити з друзями колядувати було дуже весело. Втім, коли нам горіхи чи яблука давали, ми крутили носами, бо хотіли вже цукерок, грошей. То був дуже приємний період спільного дозвілля з іншими дітьми! У нас була велика компанія. Ми ходили від хати до хати і часом навіть чули нарікання, буцімто наша "програма" не надто різноманітна і що варто вивчити ще щось! Попри свій бідний "репертуар", ми створювали людям святковий настрій! Нині не часто можна побачити-почути дітей-колядників навіть у селі, а в місті – тим паче. Можливо, це пов’язано з безпекою. Бо у великому місті з дітьми мають ходити дорослі. Щаслива, що виросла в селі й мала ті радісні моменти, святковий настрій!

Фото: Іван Любиш-Кірдей

У селі немає обмеження простору

Мені дуже подобається, що в селі немає обмеження простору! Це всього стосується! Велика пухнаста ялинка! Тоді не потрібно було думати, де її поставити, як тепер у маленькій київській квартирі, де я живу (усміхається). Мій тато був директором школи, у школі ставили велетенську ялинку, а її верхівку ми забирали додому – щось було в цьому навіть "екологічне"… То було приємне відчуття, що дерево велике, пухнасте і наче з казки. А ялинка, яку бачитиме моя дитина, буде маленькою, зібраною з гілочок...

Фото з архіву Ольги Купріян 

Про книжки, зиму й бібліотеку

Книжки у 1990-х іще були дефіцитом, тому доводилося активно користуватися бібліотекою. То був не дуже популярний вид дозвілля. Згодом мене всі бібліотекарки знали і я могла брати собі купу книжок. Трохи навіть "грішила": ті, що мені найбільше полюбилися, не завжди повертала… Тому час занести туди книжечок із власної бібліотеки (усміхається). Була в мене одна дуже мила книжка, яку тепер можна по-різному сприймати з огляду на нові погляди на питання ґендеру. Умовно кажучи, то була книжка про "дівчачі" справи – шиття, готування тощо. І був у ній розділ про підготовку до нового року. Я обожнювала його! Хотіла втілити в життя всі ті торти, бутерброди. Була навіть манія влаштувати таку вечірку, як там описано. Я ту книжку всюди носила з собою і навіть залишила собі (присоромлено відводить очі :))

Фото: Анна Третяк

#колимисправжні

проект про нас

Автор – Катерина Зайцева