Повстанський екшн. "Червоний" Андрія Кокотюхи - історія України в гостросюжетному форматі

Тема Української повстанської армії та людей, що воювали в ній - від командирів до рядових бійців і зв’язкових - давно просилася на сторінки масової літератури. Однак бандерівський екшн в Україні з’явився далеко не відразу після здобуття Незалежності. Історичні драми та детективи - дуже непростий жанр, і для літераторів 90-х та 2000-х він, здається, був іще не по зубах. Прорив стався лише в цьому десятилітті. Одним з перших "проривних" творів став роман Андрія Кокотюхи "Червоний", виданий 2012 року. А минулого 2017 року в широкий прокат вийшла однойменна екранізація, знята за мотивами роману.

Використано зображення з сайту Вікіпедії

Сюжет роману і фільму дещо відрізняються.  Книга складається з трьох відносно композиційно незалежних розділів, розказаних трьома різними оповідачами, та великої передмови нібито упорядника книги Кирила Рогозного. За основу фільму взято лише останній розділ, причому із суттєвою зміною кола головних і другорядних героїв. Словом, екранізація "Червоного" - якраз той самий випадок, коли перегляд фільму аж ніяк не замінює читання книги і навпаки.

Головний герой - повстанський ватажок Данило Червоний, якого показано спочатку в ході бойової операції на Волині по знешкодженню загону радянських провокаторів-псевдоповстанців, потім через призму полювання на нього спецслужб і нарешті в ході підготовки заколоту й утечі з воркутинського концтабору. Андрій Кокотюха вдається до нестандартного композиційного вирішення - кожен з трьох оповідачів його роману розказує перш за все про себе, а Червоний - весь час на другому-третьому плані. Можна сперечатись, чи вдалося авторові створити живий "людський" образ Червоного.  Цілком можливо, що Андрій Кокотюха перед собою такого завдання і не ставив - його більше йшлося про "живу легенду", про українського Ахілла, якого ворог зумів перемогти, лише вхопившись за ахілесову п’яту - за кохану дівчину Уляну. Так, Данило Червоний на псевдо Остап перш за все - ідеальний воїн світла, впевнений у своїй правоті й готовий битися з ворогом не тільки на його території, а й, здається, в самому пеклі. Недаремно ж у фіналі твору ворог так і не зміг знайти тіла і засвідчити його смерть. 

Для того, щоб складна машинерія історичного "екшну" запрацювала, Андрію Кокотюсі довелося пожертвувати усім зайвим, тобто тим, що не рухає сюжет. Через авторський суб’єктивний вибір та прагнення спростити композицію з його версією минулого можна обґрунтовано посперечатися, віднайти більші або менші фактологічні ляпи. Однак створений ним сюжет працює і не відпускає читача аж до розв’язки, а в реальність подій та персонажів все-таки віриться.

Стрункість композиції, жвавий екшн та продумане ставлення до мовлення автора та персонажів (а воно у Кокотюхи виключно україномовне, навіть коли йдеться про персонажів-росіян) - три складові, що дозволяють вважати роман "Червоний" доволі цікавим підлітковим читанням. А до того ж твір екранізовано!

Євген Повєткін, ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей